Ювілей ветерана
На жа
ль, роки – не журавлі. Вони не повертаються із вирію. А так хотілося б, щоб журавлині крила ніжно торкнулися і стерли сліди часу на обличчі, а інколи й у душі порядних людей, самовідданих трудівників.
Свої сліди життя залишило на обличчі Бута Івана Микитовича, якому цього річ виповнюється 90 років. Народився він в селі Булахівка Долинського району в сім’ї колгоспників.
В дитинстві пережив голодомор. Саме рятуючись від цього лиха родина переїздить в Нову Прагу. Згадуючи ті часи, добрим словом відзивається про сусідів, які допомагали вижити. Одного разу мати помітила валку (підводи комнезамівців), гукнула батькові, який миттєво кинув у криницю мішок борошна, яке згодом витягли та продовжили голодним людям життя.
Юність його обпалила війна. Довелося ховатися по ямах, які були вириті в посадці, щоб не потрапити на примусові роботи до Німеччини. Члени родини допомагали рятувати військовополонених, підхарчовували їх чим могли. Восени 1942 Іван став свідком розстрілу євреїв у Рябоволовій балці за селищем.
Після визволення райцентру хлопцеві довелося пішки відправитися в Кіровоград до обласного військомату, проте невдовзі повернувся додому. А потім простелилися фронтові дороги: стрілка, радиста, кіномеханіка. Спочатку Ленінградське військове училище. Потім Одеське. Через два місяці він з товаришами поповнив 26 учбовий стрілковий полк. Місця дислокації змінювалися як листки на календарі: Станіславська область( де добивали залишки фашистських загарбників), окопи, поранення, госпіталь, Вознесенськ, Іркутськ, піски Монголії, не доїжджаючи до Чити, дізнався про перемогу над ворогом, Кіровоград, Молдавія, Брянськ, Москва і нарешті демобілізація та повернення до батьківського порогу з медаллю на гімнастерці «За перемогу над Німеччиною».
Лише з 1951 року почав цивільне життя – був прийнятий на посаду кіномеханіка в Новопразькому районному кінотеатрі. Професію здобув ще під час війни. Доводилося демонструвати фільми в селищі. В партизанський загін з апаратурою його перекинула славнозвісна льотчиця Антоніна Худякова . Демонстрував по кілька разів кінострічки «Олександр Невський», «Щорс» і т. ін. Маючи 46 років трудового стажу, працював в клубі колгоспу ім. Леніна, на пересувках: школах, будинках пристарілих, дитячих яслах, сусідні селах. За багаторічну сумлінну працю в системі кінематографії, за новаторство у оформленні реклами стрічок отримав звання «Відмінник кінематографії СРСР» (за №47380 від 21.06.1985р.), численні грамоти, подяки.
Гарний сім’янин, має сина і доньку, які часто відвідують сімейне гніздечко. Любить працювати. І на сьогоднішній день допомагає хворій дружині, дає лад і на подвір’ї, і на городі. Любить працювати, вміє і відпочити, має улюблені заняття: рибалку, читання на пам'ять віршів ( особливо поважає Шевченка та Пушкіна) , поринає у спогади – розповідає односельця про зустрічі з полководцем Г.Жуковим. та різні цікаві випадки.
Старість – це зима нашого життя. Пізньою буває вона і дуже часто безпорадною і одинокою. Іван Микитович зігрітий любов’ю і теплом. Дивлячись на відкрите усміхнене обличчя, сповнене доброти, уваги, думаєш що книга життя у ювіляра ще далеко не прочитана книга.
Шана і слава, повага,
Вам ветеран наш дорогий.
Вас вітаємо з ювілеєм
І в дев'яносто ви герой!
або
Нехай душа у вас ніколи не старіє,
На білій скатертині будуть хліб і сіль,
Своїм теплом вас завжди сонце гріє
Слова подяки линуть звідусіль.
В житті нехай все буде, що потрібно,
Без чого не складається життя,
Любов, здоров’я, щастя, дружба
Та вічна нестаріюча душа.
Смійтеся більше і менше сумуйте,
Щораз багатійте, ще краще ґаздуйте,
Хай думи ніколи спочинку не знають,
Хай легко, мов крила, внучат пригортають,
Хай серце ще довго тріпоче у грудях,
Живіть до ста років на поміч всім людям
Здоров’я міцного вам зичимо щиро
Ласки від Бога, від людей добра
На многії і щасливії літа.
Бутко Любов Василівна
